Вільхівська сільська рада

Харківська область, Харківський район

Поради для батьків: як підтримати та заспокоїти дитину під час війни

Дата: 07.02.2024 13:04
Кількість переглядів: 44

 

Війна – це жахливий стрес для психіки навіть дорослої зрілої людини, що ж тоді казати про дітей. Сьогодні маленькі українці переживають значне емоційне навантаження, а дорослі не завжди знають, як зарадити їм у цій складній ситуації. До війни не можна призвичаїтись. Водночас ми маємо навчитись убезпечувати своїх дітей від згубних наслідків травматизації та стресу.

На сьогоднішній день психологи застерігають,  що деякі батьки надто буквально сприймають поширене твердження «…діти все розуміють…»  і не ламають собі голову над тим, як правильно і делікатно пояснити дитині, що в Україні відбувається повномасштабна війна. 

Різний вік – різні емоції. У стресовому стані  діти можуть проявляти різноманітні емоції: одні стають плаксивими та вередливими, другі проявляють агресію, треті ніби завмирають, перестають  розмовляти, замикаються у собі. Сприйняття ситуації та емоційні реакції не в останню чергу залежать від віку дитини.

 

Як діти різного віку реагують на стрес та сприймають кризову ситуацію:

 

Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

 

Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.

 

Діти 7-10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе «рятувальником», «зацикленість» на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

 

Діти 11-13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки. 

 

Діти 14-18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі суїцидальні думки та прояви ауто агресії, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не вимагати від підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження. Поясніть підлітку, що всі почуття та реакції зараз природні, а все, що зараз відбувається – це тимчасово, не на все життя. Щоб допомогти підлітку зменшити емоційне напруження – спрямовуйте його активність та емоції на конкретні дії.

Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Перш за все дорослим потрібно забезпечити «завдання виживання» – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням.

Порада дорослим постійно відповідати на запитання дітей, адже діти потребують пояснень. Ці запитання повторюватимуться кілька разів, але відповідати на них потрібно весь час, коротко та без подробиць. Дитина не має бути присутня при перегляді новин та розмовах про смерть і вибухи. Їй важливо чути слова: «Зараз ми в безпеці» (коли дійсно у відносній безпеці). Наскільки це можливо – потрібно відновити розклад дня й те, що було звичними діями в сім’ї. Також дітям потрібно грати та розмовляти з іншими дітьми, адже гра – це природний механізм стабілізації. Абсолютно нормально, коли дитина грає в одну гру з зацикленим сюжетом, якщо повертається до тих ігор та мультфільмів, у які грала та котрі дивилася кілька років тому – так вона намагається повернутися до того стану й часу, коли була в безпеці.

 

Дорослому потрібно продемонструвати надійність: варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від небезпеки, й що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини до підліткового віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами. Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість. 

 

Що робити дорослим, щоб заспокоїти і підтримати дитину:

1. Мінімізуйте перегляд новин з дитиною.

В ідеалі, уникайте їх перегляду при дитині. Задля власного спокою можна поставити дедлайн на їх перегляд, уникаючи постійного моніторингу соцмереж.

2. Говоріть з дитиною. Багато. Постійно.

Це прекрасний інструмент, який можна взяти із собою в укриття. Намагайтеся бути максимально чесними та озвучуйте лише правдиві факти або те, в чому дійсно впевнені і у що вірите самі.

3. Діти потребують тактильної уваги.

Іншими словами, намагайтеся обіймати їх якомога частіше.

Для молодших дітей гарно спрацюють пальчикові ігри.

Можна спробувати створити максимальне відчуття безпеки: обійміть дитину; ритмічними, проте не динамічними погойдуваннями рухайтеся вправо-вліво або вперед-назад; можна паралельно з цим погладжувати дитину або проспівати якусь мелодію. І не важливо скільки Вашій дитині років.

4. Не соромтеся говорити зі своєю дитиною про власні почуття та емоції.

Ви живі! У Вас є емоції! Ви вчите дитину тому, що проявляти їх - це нормально.

5. Прислухайтеся до дітей. Найчастіше, вони транслюють те, що переживають і відчувають мимовільно. Інколи, самі не розуміючи, що з ними відбувається.

Дуже гарно спрацює повторення за дитиною її ж тверджень. Наприклад: «Ти злишся на … Так?», «Ти боїшся, що …» і т.д.

6. Спостерігайте за грою дитини.

Саме в грі дитина проживає те, що свідомо прожити не в змозі. Гра може допомогти зрозуміти те, що дитина не зможе проговорити.

7. Не втомлюйтеся повторювати дитині, що ви поруч, що ви її захищаєте, турбуєтеся про неї, що вона не самотня.

Намагайтеся бути в зоні постійного доступу: фізично, по телефону, по відео зв’язку (у випадках, коли доводиться бути окремо).

8. Дозвольте дитині брати із собою важливу річ або іграшку.

Це створить додаткове відчуття безпеки. Якщо десь забувши лишатиме – нагадайте про неї. Якщо загубить – дозвольте посумувати, а, за потреби, запропонуйте обрати іншу для турботи.

9. Не ігноруйте можливості створити символічні ритуали перед сном.

Це може бути, наприклад, розмова на нейтральні або спільні теми або обійми із старшими дітьми. З молодшими дітьми може бути читання або складання казок, обійми, тактильний контакт.

10. Дозволяйте дітям знімати напругу в конструктивний спосіб.

Це можуть бути найрізноманітніші ігри та техніки:

- можна рвати або зминати папір;

- гра в «паперові» сніжки;

- можна «боксувати» м’яку подушку;

- запропонуйте крик без крику: просимо дитину спробувати закричати, але без голосу (гучності);

- «стаканчик крику» або «мішечок крику»: можна кричати, але лише направивши цей крик в мішечок або стаканчик;

- ігри з водою (воду можна переливати із ємності в ємність) та піском.

 

11.  Виконуйте вправи при панічній атаці.

 

Ви та ваша дитина можете робити такі вправи на вибір:

  • покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю 
  • потерти кінчик носу
  • надавити не сильно на очні яблука з двох боків
  • якщо є, де лягти, – лягти на спину і зробити рухи ногами, як на велосипеді
  • сконцентруватися на диханні – одну руку скласти, як човник і накрити нею губи, іншу руку – покласти на живіт. Видих – рука йде вниз до грудей, вдих – рука підіймається до рота
  • змащувати губи, полоскати рот водою
  • витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини
  • подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо
  • розтерти тіло
  • розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки 
  • покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються
  • розтерти руки, прикласти до нирок.

 

12. Довірте дитині посильне для неї відповідальне завдання.

 

Порада батькам покласти на дитину відповідальність, яка їй до снаги – наприклад, доручити дитині завдання слідкувати за іграшкою,  доручити дитині певну функцію чи роль. Прийом відповідального завдання, ролі чи функції можна застосовувати й для саморегуляції дорослих.

 

13. Піклуйтесь про себе! 

Підтримка, яку ви надаєте дітям поруч з вами у такі важкі часи, має величезне значення для них! Але, будь ласка, не забувайте про власні потреби. Подбайте про те, щоб у вас був час відпочити, й набратися сил. Крім того, знайдіть когось, з ким ви можете поговорити про те, ви самі зараз переживаєте.

 

Діти бачать і розуміють світ очима своїх батьків. Понад усе їх травмує невпевненість батьків. За хаотичних умов діти орієнтуються в своїй поведінці на дорослих. Якщо батьки обтяжені почуттям безпорадності, діти також загубляться в цьому ж почутті. Втім, якщо батьки, висловлюючи своє щире занепокоєння ситуацією, не піддаються почуттю вразливості і безсилля, а натомість обговорюють ситуацію якомога відвертіше, слухаючи і втішаючи дітей, то вони можуть почуватися в безпеці і під надійним захистом своїх батьків.

Війни бояться всі. Війна перевертає життя з ніг на голову – за мить людина опиняється у надзвичайній ситуації. Загалом дорослі зазвичай набагато конкретніше усвідомлюють небезпеки воєнної ситуації. Але, попри свій страх вони можуть створити для дітей «безпечний простір»: зрозуміло пояснити дітям світ; захистити їх від надлишку інформації; мотивувати до потрібних дій і підтримувати дітей під час їх виконання; підтримувати, гратися з дітьми та слухати і чути їх.  Діти хочуть бачити своїх батьків врівноваженими та впевненими людьми.

 

Пам’ятайте! Ви — незамінна людина в житті дитини. Для неї ви є опорою та острівцем безпеки. Бути такою людиною можливо лише за умови, що ваш ментальний стан залишається стабільним та стійким.

 

Дитині потрібен психолог, коли:

  • дитина переживає якусь травматичну чи стресову подію: булінг у школі, серйозну хворобу чи смерть близької людини, втрату друзів;
  • ви помічаєте різкі зміни в поведінці, як-от підвищена агресивність, плаксивість, апатія;
  • дитина понад два тижні каже, що нічого не хоче, не може виконувати якісь побутові завдання (важливо відрізнити лінь від ендогенної підліткової депресії);
  • дитині важко заводити друзів;
  • дитина травмує себе;
  • якщо почалися емоційні проблеми після пережитого насилля чи травматичного досвіду;
  •  дитина тривожиться чи боїться чогось і не може самостійно подолати цей страх;
  • почалися проблеми з навчанням, і ви підозрюєте, що це через певні психологічні складнощі: з фокусом уваги чи пам’яттю;
  • якщо ви помічаєте різкі зміни особистості своєї дитини: те, що було цікавим, уже не цікаво, увесь час проводить у своїй кімнаті, ні з ким не хоче спілкуватися;
  •  якщо зʼявились якісь нові поведінкові прояви (тіки, ритуали);
  • регрес у розвитку (дитина не знає того, що знала раніше);
  • якщо істерики тривають набагато довше та стали частішими;
  • якщо ви помічаєте, що тривожність дитини сильніша й більш виражена, ніж у середньому в однолітків, і ця тривожність впливає на навчання і життя дитини.

  Дитяча психіка складна й перебуває у процесі формування. Далеко не все дитина «переросте» й не все є нормою віку. Важливо не пропустити момент і звернутися по допомогу вчасно.

Для отримання безкоштовної соціальної підтримки, звертайтеся за додатковою інформацією до Відділу соціального захисту населення Вільхівської сільської ради  за адресою: Харківська обл., Харківський р-н. с. Мала Рогань, вул. Покровська, 10 

або м. Харків, вул. Сьомої Гвардійської Армії, 14  

та  Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг»  Вільхівської сільської  ради: м. Харків, вул. Сьомої Гвардійської Армії, 14 за телефоном (095)138 76 27.

              

                      Не бійтесь звернутися за допомогою!

 

                    Допомога безкоштовна та конфіденційна.

 

 

« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь